16.01.2018
ua-ihistory По интересам Україна, як панна на виданні

Україна, як панна на виданні

17.11.2012 20:31

Пропонуємо увазі наших читачів запис виступу Яцека Саріуша-Вольського - польського депутата Європарламенту, глави польської делегації у переговорах про вступ до ЄУ, який він виголосив на конференції про євроінтеграційні перспективи України у контексті парафованої Угоди про асоціацію Україна-Європейська Унія. Конференція відбулася у Ряшеві, в офісі маршалка Підкарпатського воєводства 9 жовтня 2012 за ініціативи Ельжбети Лукацієвської - депутата від Польщі в Європейському Парламенті. Запис взято з газети «Kurier Galicyjski».

Я був головним переговірником щодо асоціації Польщі з ЄУ 1991 року. Треба сказати, що коли я прочитав 1200 сторінок Угоди про асоціацію з Україною, то це викликало у мене заздрість. Польща не мала таких щедрих умов про асоціацію. Я відразу скажу, що в Угоді про асоціацію Польщі не було обіцянки про членство в ЄУ.

Я прийняв запрошення, бо, по-перше, знаю зсередини конструкцію Угоди про асоціацію. По-друге, я був одним із тих, хто покладав великі надії на Україну 2004 року - я чотири рази супроводжував делегацію ЄП до України, зокрема й тоді, коли прочитав президентові Кучмі резолюцію парламенту, у якій, з одно боку, йшлося про перспективу членства, з іншого - про загрозу санкцій, якщо не буде повторено другий тур виборів, в результаті яких владу отримали «помаранчеві». І, по-третє, я - засновник і чинний віце-президент Парламентської асамблеї Східного партнерства, яка функціонує і виконує корисну роль.

Ну, ще одна причина приїхати - Підкарпатське воєводство. Цей полігон і колиска співпраці з Україною - Підкарпаття. Якщо хтось із Брюсселя запитає, як це робиться на практиці, то я йому відповім: «Поїдьте у Ряшів». Тут здобудете досвід і позитивний, і негативний, але передовсім - відчутний.

Зараз ми перебуваємо у такій ситуації: з одного боку - Угода про асоціацію, дуже-дуже наповнена, парафована, з величезним потенціалом, з іншого - ми стикаємося з виборами в Україні, які не є звичайними виборами, а такими, що вже вдруге вирішать, яким шляхом піде Україна.

Я хотів би порушити сім питань:

  • По-перше: що таке Європейська політика сусідства-
  • По-друге: яке місце України у цьому сусідстві-
  • По-третє: що було зроблено досі-
  • По-четверте: що тепер можна зробити-
  • По-п%26#39-яте: що робити друзям України в ЄУ-
  • По-шосте: які у нас можливі сценарії-
  • І закінчити висновками.

Перший пункт: що таке європейська політика сусідства

Вона має два аспекти - південний і східний. Але тут я маю на увазі передовсім східний вимір. Політика сусідства - це формування міжнародних відносин у вигляді угод, які наближають певну країну до ЄУ у таких вимірах: політичному, економічному, правовому, секторальної співпраці, зокрема енергетики, й у соціально-культурному вимірі.

Якщо прийняти за вимір розширеного сусідства Угоду, яка лежить вже готовою на столі, то з великим спрощенням можна сказати, що це вже напівчленство. Це ще не те членство, яким користується Польща, водночас для східних сусідів є те, що базується на параграфі 49 Договору, в якому сказано, що будь-яка країна, що виконає окреслені умови, може подати заявку на вступ до ЄУ. Ніхто не може її позбавити цього права. Це привілей, недоступний південним сусідам - від Марокко до Єгипту. І ми в Європейському Парламенті де тільки можемо - вписуємо параграф 49, оскільки вписувати слово «членство» нам вже не вдається, вдалося це тільки один раз, 2004 року. Це теж - певна картина зміни клімату.

Деякі друзі з України запитують: чому чітко не запропонуєте нам цієї перспективи? Відповідь є короткою: навіть Польща цього не отримала. А Польщу тоді розглядали як першу в черзі. По-друге, в ЄУ немає цілковитої політичної згоди, тож ми повинні бути реалістами. Наступна річ, про яку слід сказати. Європейська політика сусідства регулюється такою доктриною, яку не до кінця розуміють наші партнери, зокрема в Україні: «Більше за більше». Тобто що більше країна реформується і наближається до європейських стандартів, то щедріші умови їй пропонують. А є там й інше, приховане правило, яке не згадується, але є очевидним: менше за менше. Тобто що більше країна відхиляється від стандартів чи власних зобов%26#39-язань, то куцішою стає пропозиція, а то й взагалі наближатиметься до нуля, як це, на жаль, у випадку з Білоруссю.

І головним питанням є демократичні стандарти, стандарти прав людини, верховенства закону. Вони є абсолютно необхідною умовою для зближення з ЄУ. Брюссель ставиться до цього серйозно, а Україна цього ніяк не може зрозуміти, припускаючи, що Європейська Унія - це %26aacute- la РЕВ (Рада Економічної Взаємодопомоги), де брали до уваги торгово-економічні відносини, а все, що стосувалося прав людини і верховенства закону, вважалося пустими балачками, як це було раніше в Радянському Союзі.

Тим часом геополітична ідея ЄУ полягає у створенні довкола себе на східних кресах кола друзів, пов%26#39-язаних особливими зв%26#39-язками - і політичними, й економічними. Не менш важливим є створення кола друзів між ними самими. Це - тест, чи здатні вони відкриватися одне одному у сфері торгівлі, економіки й політики. І тут я мушу зауважити, що Україна не завжди пам%26#39-ятала про це, не завжди розуміла, оскільки від самого початку вона неохоче ставилася до ідеї Східного Партнерства. А ідею парламентського партнерства навіть саботувала. І чинив це пан Борис Тарасюк.

Політика сусідства є зрілою доктриною створення пулу країн, дуже близьких до ЄУ, не вирішуючи наперед питання про долю кожного з них. Якщо вважати український приклад найвагомішим і найпередовішим, то його фіаско стане поразкою не лише Унії чи України, а це буде поразкою цілої концепції Східного Партнерства. І цього українські партнери чомусь взагалі не беруть до уваги, а вони ж відповідальні за регіон, за те, що відбуватиметься у цілому поясі від Балтійського моря до Чорного у контексті геополітичних питань, геостратегічних і довгострокових.

Пункт другий: місце України у політиці сусідства ЄУ

Таких сусідів, як Україна, ми називаємо європейськими сусідами, на відміну від своїх сусідів з півдня Європи - Марокко, Туніс, Єгипет тощо. Україна є ключовим сусідом, оскільки скріплює Східне Сусідство з Південним Кавказом - політично важливим регіоном, не кажучи вже про його енергетичну важливість.

Тим не менш, Україна й досі не звільнилася від спокус соліста. Надалі переважає (хоча це публічно й не обговорюється) опція балансування між Сходом і Заходом, балансування між Росією і ЄУ, і, можливо, спокуса обрати третій шлях.

Пункт третій. Що зроблено досі?

Нагадаємо: 2004 рік, Помаранчева революція, велика надія. Нам вдалося вбрати цілий Європейський Парламенту у помаранчеві шалики, а на кожному столі, перед кожним депутатом лежав помаранч. Спочатку був ентузіазм, потім - обіцянки реформ з боку України і відданість демократичним стандартам. Потім були сварки. Потім прийшло розчарування. А далі була політика, яку може описана як політика «Stop and go». Російською мовою це називається «Шаг вперёд, два назад». Вина і прорахунки українських еліт були величезними, причому - і помаранчевих, і біло-синіх. До тих помаранчевих ми відчуваємо більший жаль, оскільки пов%26#39-язували з ними більші надії. На сьогодні маємо стагнацію реформ, брак адаптації європейського права, регрес демократії, олігархічний державний капіталізм, корупція і обмеження свободи засобів масової інформації.

Польські зусилля досі залишаються великими у цьому питанні, ми й надалі турбуємося українськими справами. Тепер, щоб залагодити максимум того, що можливо, враховуючи чинну ситуацію в Україні й нинішні настрої в ЄУ, ми маємо намір максимально широко обговорювати документи ЄУ щодо європейських перспектив України. Хоча про членство наразі не може бути й мови. Навіть не намагаймося.

Ми хочемо закріпити Україну в Європі настільки міцно, наскільки вона нам дозволить це зробити. Ми пропонуємо передачу "ноу-хау", коли справа стосується політичних і економічних трансформацій, пропонуємо політичну і юридичну консультацію. Але тут у мене є погані новини: Європейський консультаційний центр в Києві нещодавно ліквідували. І як в таких умовах можна підготуватися до цих близьких стосунків, до членства? Ліквідація цієї установи була викликана поточною ситуацією в Україні.

З українського боку ми чуємо нерозуміння, очікування, що спершу пролунає обіцянка щодо членства, а вже потім країна візьметься за реформи. Ми ж кажемо: спершу реформи, бо вони самі по собі є корисними. Вони відповідають - ні! Дозволю собі бути відвертим: Україна переоцінює те, що ЄУ так сильно в економічному сенсі залежить на Україні. Це абсолютно помилковий діагноз, особливо в українських ділових колах. Наближення України до ЄУ пов’язане з величезними коштами і з ударом по сільськогосподарському ринку Унії, зокрема й по польському ринку. Нам вдалося довести справу до парафування, хоча ми боролися за підписання, але до цього не дійшло. Про ратифікацію ми навіть на згадуємо.

Але, щоб картина не була однобічною, я зазначу, що політика нинішньої ЄУ щодо України супроводжується чималим лицемірством. Україна має багато фальшивих друзів у ЄУ, котрі позірно роблять хороші речі або говорять хороші речі й добрі слова. Хоча насправді вони не є прихильниками українського курсу до Європи. З українського ж боку, можемо сказати, проглядається: а) підступна тактика, б) відсутність стратегії.

Підступна тактика - це тактика двовекторності Росія-Європа, перехрестя чи радше розп%26#39-яття на чотирьох українських принципах гри, які цілковито зрозумілі навіть наївним європейським елітам:

  • 1 правило: обіцяти Європі все, що вона хоче-
  • 2 правило: взамін за поступки вимагати доступу до ринку, фінансової допомоги, пониження ціни на газ-
  • 3 правило: задекларувати поступки, але зволікати з виконанням зобов%26#39-язань-
  • 4 правило: якщо Росія чи ЄУ будуть незадоволені, то шантажувати одного або другого зміцнюванням взаємин з іншою стороною.

Так виглядає канон європейської політики в Україні. Якийсь час це працювало, але вже не функціонує і не функціонуватиме.

Україна в очах Брюсселя втратила довіру через той покручений курс, який вона провадить. Це, очевидно, впливає на європейську політику щодо України. А от уже червоною смугою є те, що в Брюсселі називають «вибірковим правосуддям», тобто справа Юлії Тимошенко. Україна шантажує ЄУ тим, що, якщо їй не вигорить справа з Унією, то вона вступить у Митний союз з Росією. І щодо Росії вона використовує схожу тактику.

Сьогоднішнє сприйняття України в ЄУ є невтішною новиною для України. Це перехід від першої фази захоплення через втому Україною до роздратування Україною. Це дуже небезпечна ситуація і невигідна для нас. Ми намагаємося якось протидіяти цьому.

Це роздратування призводить до затвердівання позиції ЄУ. Сьогодні правлячі еліти в Україні помилково очікують на поступки з політичних питань. Навіть якби ми, поляки, були готові до цього, то все одно нам би не вдалося переконати ЄУ. А останнім часом, як мені відомо, Україна ще й починає гарчати на ЄУ, відгавкуватися у такий спосіб, до якого Брюссель не звик.

Зараз головне питання: чи відкине Україна двовекторну політику й зупиниться на одному напрямку, чи, як дехто вважає, обере третій шлях.

Четвертий пункт - що тепер?

Отож, ми перебуваємо на роздоріжжі. Вибори 28 жовтня є вирішальними щодо європейського вибору України. Якщо лідери опозиції не зможуть домовитися, не розумітимуть історичного моменту, не здобудуть конституційної більшості у Верховній Раді, яка пролонгує статус царя для нинішнього президента, котрий не викликає жодної довіри в ЄУ і трактується виключно у категоріях вербальних запевнень, то на другий шанс доведеться чекати довго. Якщо виграють Регіони, то це стане програшем України на довгі роки.

І питання до друзів в Україні - це, власне п%26#39-ятий пункт: чи дасте нам шанс Вам допомогти?

Шостий пункт: які можливі сценарії? Що чекає попереду?

Якщо не буде здійснено жодних конкретних кроків, то буде призупинено реформи, а Угода про Асоціацію опиниться у підвішеному стані. Чи в таких обставинах з’явиться шанс на другу спробу? Беручи до уваги те, в якому прикрому стані зараз перебуває зачеплена кризою ЄУ, щиро сумніваюся у цьому. Коли мене запитали на Майдані 2004 року, то я спрогнозував 2021 рік. Вважаю, що нині це вже нереальна перспектива, навіть якби в Україні відбулося все те, чого ми хочемо. Перед Україною в оптимістичнішому сценарії лежить стратегія тривалого маршу. І тут треба дати собі відповідь: що це означає для демократичної опозиції? Що це означає для Європейської Унії і для нас в Унії - друзів України? Напевно, те, що ми практикували в ЄУ, і називається воно там методом малих кроків або дій, які можливі: діяльність Підкарпатського воєводства, транскордонна співпраця, підтримка громадянського суспільства, співпраця на рівні малих та середніх підприємств. Тобто такі невеличкі ін’єкції європеїзації, без великого масштабу, на який нас може не вистачити.

Я боюся, що варіант - «економічний розвиток окремо, а на політику ми закриваємо очі», напевно, не вдасться. Хоча хотілося б. Припущення, що це б викликало довгострокові трансформаційні тренди, краще видне з позицій Комісії міжнародної торгівлі.

У цьому тривалому марші надію слід покладати на молоде покоління, тобто на виховання нового покоління, бо зі старим вже нічого не вдасться зробити. Що ми можемо зробити? Відкрити кордони для молоді, для студентів, для бізснесового руху. Але є дві червоні смуги: якщо їх перетнути, то зі стратегією малих кроків нічого не вийде.

Перша червона лінія - вступ України до Митного союзу Росії, Білорусії і Казахстану. Якщо цю межу буде перейдено, то це кінець історії. Тому що такі дії, з позиції економічних структур, є необоротними.

Друга червона лінія - це стан демократії і прав людини. Бо навіть якби ми й хотіли заплющувати на це очі, то з принципових для нас причин в Європейській Унії про це казати не дозволено, а по-друге, без цього нам не вдасться зібрати більшості голосів для України в ЄУ. Хибною є віра української політичної еліти в те, що можна мати добрі ділові стосунки без верховенства закону, прав людини, демократичних стандартів, вільної преси тощо.

Сценарії ці не дуже оптимістичні, але я дотримуюся в політиці тієї засади, що слід працювати за найгіршими сценаріями, аби їх уникнути, аби реалізувати ті кращі чи й найкращі.

Висновки

У довгостроковій перспективі, я б сказав, що є шанс і надія. Якщо коротко: справа виглядає досить малоймовірною. Водночас треба робити все нам в Унії і тим, хто ще вірить в європеїзацію України. Треба переконати українців, аби вони не міркували в категоріях коштів і вигод. Україна має поставити собі запитання, яке є стандартним в економічних або геостратегічних міркуваннях: чого нам коштуватимуть втрачені можливості?

Хотілося б, щоб віра у те, що Угода про асоціацію, пропхана коліном через ЄУ, може стати ерзацом політичної волі української сторони, була правдивою. Але це - омана.

Двигун зміни має бути всередині. Ми, поляки, знаємо, що якби не було цього двигуна у нас, якби не було наших прагнень, нічого б не вийшло. І у випадку з Україною це не спрацює.

Перспектива України може повернутися за деякий час. Я хотів би, щоб це трапилося під час цих виборів, які дають другий шанс Україні.

Завершу польським акцентом, адже і для Польщі існує така червона лінія: якщо рівень авторитаризму української влади перевищить певну межу, то Україна втратить останнього друга і адвоката в ЄУ.

Якби я вже мусив щось на закінчення порадити нашим друзям з України, то, по-перше, не поводитися як панна на виданні- по-друге, щоб слова супроводжувалися діями, а не розбігалися з ними- і нарешті, щоб ця панна наречена не переоцінювала своєї краси й зрозуміла, що політика та економіка в розумінні європейських канонів не можуть бути відокремлені.

Довідка:

Яцек Еміль Саріуш-Вольські (народився 19 вересня 1948 року в Лодзі) - польський політик, з 2004 року член Європейського парламенту, доктор економічних наук.

У 1991 році він став першим польським уповноваженим з європейської інтеграції та іноземної допомоги після створення цієї інституції прем%26#39-єр-міністром Яном Кшиштофом Белецьким. Він обіймав цю посаду до 1996 року, незважаючи на зміни уряду і парламентської більшості. До урядової діяльності повернувся 2000 року, коли прем%26#39-єр-міністр Єжи Бузек призначив його секретарем Комітету з питань європейської інтеграції. У цій ролі він брав участь у переговорах під час саміту в Ніцці у грудні 2000 року.

13 червня 2004 обраний до Європейського парламенту. У 2006 році - віце-президентом Європейської народної партії. У 2007 році - призначений головою Комітету закордонних справ Європейського парламенту. Домігся переобрання і на виборах 2009 року. Є директором Інституту Європейської Унії в Collegium Civitas, членом Євроатлантичної асоціації, викладачем Collegium Civitas у Варшаві, членом Ради Польського інституту міжнародних справ.

З польської переклав Любко Петренко

Оригінал статті в газеті «Kurier Galicyjski»: Ukraina jak panna na wydaniu

Джерело:ZAXID.NETАвтор:Яцек Саріуш-Вольські

Источник: zaxid.net

Создание качественных сайтов любой степени сложности RODC: Сайт создать | Создание сайтов | Сделать сайт | Продвижение сайтов | Раскрутка сайта | Дизайн сайтов
 

Последние новости


    2013.05.16 - Европейцы теряют доверие к Евросоюзу подробнее
    2013.05.16 - Полиция обыскала московские банки подробнее
    2013.05.16 - Путин выступил за ускоренное предоставление гражданства переселившимся на ДВ русским подробнее
    2013.05.16 - Пентагон отправляет 600 тыс. служащих в неоплачиваемые отпуска подробнее
    2013.05.16 - В Каннах открывается 66-й международный кинофестиваль подробнее
    2013.05.16 - Израиль заявляет об обстреле Сирией Голанских высот подробнее
    2013.05.16 - В Москве поймали американского шпиона. Сейчас главный вопрос в том, как и для чего российские власти используют эту историю подробнее
    2013.05.16 - «Роснефть» предлагает Petrovietnam сотрудничество на шельфе Печорского моря подробнее
    2013.05.16 - Зюганов рассказал Путину об убытках сельхозпроизводителей подробнее
    2013.05.16 - Власенко требует, чтобы Кириченко допросили в Украине подробнее